А я про тата хочу розказати,
Про свого тата, що у мене був.
Було дитинство радісне, мов свято,
Той час веселий вже давно минув,
Та спогади прилинули здалека
І образ тата звідти вирина.
Як вилітає із-за хмар лелека,
Я бачу усміх тата… Дивина…
Він усміхається, а усмішка — казкова.
І стільки в ній любові і тепла…
Весела, тепла, навіть загадкова…
Й ніколи не було у тата зла,
Лиш доброта нам серце зігрівала,
І щирість вічна в думці і в словах.
Вона як сонце завжди вигравала,
Й навіки залишилися в серцях.
І доброта до всіх людей сердечна,
Бо ж людям він завжди допомагав.
І праця — та робота безконечна,
Що він робив і не переставав.
А ввечері дивились ми у пічку —
А там вогонь ясний палахкотів.
Він міцно цілував мене у щічку,
Й свої казки й легенди говорив.
А я сиділи на колінах в тата
І обнімала ручками його.
І повнилася щастям наша хата,
Любов цвіла і стільки ще всього
Найкращого, що серце розуміє,
Бо залишилося навіки, назавжди…
Лише любов так зігрівати вміє,
Й не допускає до дітей біди.