Так хочеться потрібною ще бути,
Нести добро й тепло у білий світ.
Про роки й самоту свою забути,
Бо ж знову вишня розпускає цвіт,
Весна чарівна знов летить до краю,
І щедро шле в серця свою любов…
А я літа, як квіточки, збираю,
В вінок вплітаю й обновляю знов.
У квіточках ті роки повертаю,
Усі мої літа, що відбулись.
Дитинство, юнь і молодість згадаю…
Усе пройшло, але ж було колись.
Кульбабками колись дитинство квітло,
Блавати дарували синій цвіт.
Від папороті йшло казкове світло,
А ми летіли в романтичний світ.
А ми до мрії власної летіли,
І діставались до своїх вершин.
Бо всі відбутись у житті хотіли,
Та міряв кожен все на свій аршин.
І от уже багато пережито,
І безліч пройдено стежинок і доріг.
Живемо ми розмірено і сито…
Аби ж то молодість хтось повернути міг…