На небо знову хмара наповзає,
Синіє обрій ген, у далині.
І вже потроху дощик накрапає,
Але від нього радісно мені.

Наплавалась й додому вже рушаю.
А літній дощик хай собі іде.
В душі своїй я стільки щастя маю,
Й воно мене у дивосвіт веде.

Навколо квіти, трави й вічне небо,
Краса і спокій, дивовижна мить.
І все, здається в світі йде, як треба,
І можна гарно на планеті жить.

Аби не та війна, що не стихає,
А мучить, убиває, нищить все…
Вже п’ятий рік вона у нас триває
І тільки смерть і біль, та зло несе.