Жахи війни… І як їх описати,
Для опису і слів таких нема…
Заламує у тузі руки мати —
Дітей її поглинула пітьма…
Немає міст і села повмирали,
Спустошена вся матінка Земля.
А як же в селах цих колись співали,
Які багаті тут були поля…
А ті міста світилися вогнями,
А скільки квітів тут колись цвіло…
Та парки всі заповнені піснями,
І розливалось між людьми тепло.
Всі усміхались щиро і привітно
І добрість у своїх серцях несли.
Веселка в небі квітла семицвітно.
Часи хороші, мирні в нас були…
Та вже нема. Й цього не повернути,
Як не вернути втрачені життя.
Але нам треба жити, треба бути
І будувати світле майбуття.
Нам треба бути і не забувати
Все зло, що вороги нам принесли.
Героїв наших треба пам’ятати —
Вони життя усім нам вберегли.