Війна, біда і смерть, та страх повсюди.
І день, і ніч ракетами гатять…
І білий світ уже не бачать люди,
Лиш вибухи… Та кулі скрізь свистять.
Душа і серце від жалю німіє,
Взяла в полон все туга і печаль.
Повсюди смерть, руїни, безнадія…
Було усе… Та вже нема, на жаль…
Але не можна, щоб душа темніла!
Їй треба сонце і тепло — не лід!
Щоб ввись злітати в мріях захотіла…
Тож для душі красу творити слід!
І повернутися обличчям до природи,
До квітів і гаїв, полів, садів…
До української, до чарівної вроди,
Щоб українець з сонцем в серці жив…
І люди творять цю красу щоденно,
Та до джерел народних нас ведуть.
Підходять творчо, з радістю, натхненно…
Шедеври творять і оцим живуть.
Щоб всім стражденним душу звеселити,
Надію дати, до життя вернуть…
Щоб людям захотілось знову жити
І мріяти, і вирушати в путь…
Краса захоплює і душу окриляє,
Тож хай до серця кожного летить!
Над сірістю усіх нас піднімає,
Дає надію, дух і силу жить.