Ах, як же час уміє пролітати…
Чекала свята… А уже пора
Знімати іграшки, в коробки укладати…
І все життя, немов дитяча гра…
Лиш понеділок був, а вже субота,
Жовтіла осінь — вже біліє сніг.
От молодість, улюблена робота…
І вже — нічого… Хто б подумать міг?
Що все мине так скоро, блискавично
Життя промчить, а я ще й не жила…
Виблискують ялинки симпатично…
Та я в житті щасливою була.
Хоч все було нелегко, та зуміла
Пройти крізь терни і себе знайти.
Та всім гріхи я за життя простила,
Щоб міх образ у серці не нести.
Й живу щасливо, тихо і спокійно,
Ніщо не повернути вже назад.
У мене діти, внуки… Це надійно…
А на душі тепло, любов і лад.