Чорнобиль… Як це все було давно,
А з пам’яті не стерти, не забути…
Все пролетіло, як страшне кіно,
А наслідки? Про них і досі чути…
А скільки болю згадка завдає,
А як тривог багато, горя, муки…
І щось зловіще в цьому слові є,
Бо смерть несло і назавжди розлуки…
А місто ж гарне, все у нім було:
І парки, й школи, клени і берізки.
Та от зненацька увірвалось зло…
І все умить змінилось, дуже різко…
І вже земля, яка в віках цвіла,
Несла усім і щастя, і розраду…
Під радіацію, під смерть лягла..
А люди готувались до параду…
Та замість свята — виселені всі
Кудись подалі з рідного Полісся…
А все стояло в весняній росі,
Й під сонечком світилося узлісся,
Але життя вже більше не було,
Бо чорна смерть, нараз усіх дістала,
Забрала у людей любов, тепло…
Сама ж невидима, але на всіх чекала…
Багато вже десятиліть пройшло,
Та навіть згадка біль в нас викликає…
Чого в наш край приходить люте зло?
Пояснення цьому чомусь немає…