Надія Красоткіна

А—Я

Байдужість

Байдужість — це погано, це рутина,
Яка засмоктує і руху не дає.
Тоді, мов нежива стає людина:
Нема душі, хоч оболонка є.
Бо ні на що вона не реагує,
Їй байдуже усе, їй все одно.
Чужого крику й болю не почує,
Отак собі спускається на дно.
Їй все одно, що хтось за правду б’ється,
Чи допомоги просить в дану мить.
Такий і на добро не посміхнеться,
Його душа ніколи не болить.
І він байдуже пройде стороною,
Ніколи людям не подасть руки.
Він змириться із рабством і ганьбою,
І виживе, як в полі будяки…
Байдужість, це якась страшна хвороба,
Що закриває світ перед людьми.
На все людина дивиться з-під лоба
І котиться повільно до пітьми.
Її ніщо у світі не хвилює,
Ні люди, ні тварини, що в біді…
Цей егоїзм її саму зруйнує.
Хто допомогу їй надасть тоді?
Коли сама вона все зруйнувала,
Пройшла без жалю і без співчуття…
Ніколи в серці доброти не мала,
Наповнила байдужістю життя…
Не можна жити в світі цім байдуже,
Що людям шлеш, те вернеться й тобі.
Тож мудрим будь, не зазнавайся дуже,
Живи у праці і у боротьбі.
Не будь пасивним, а живи в любові
До всього, що оточує тебе.
Турботу й доброту неси у слові,
Дивись частіше в небо голубе…

Відгуки
Коментарі Cackle