Люблю цю землю рідну і чудову,
Жили ми тут, як вміли, як могли.
В дитячу пору, в пору світанкову
Хіба ми тут щасливі не були?

Хіба не слухали ми співу соловейка
Чи не лічила нам зозуленька літа?
Життєва ноша в нас була легенька,
Дорога в світ здавалася проста.

Нам раз всього родитись довелося
На грішній цій і на святій землі.
Про що ми мріяли, що буде, що збулося —
Життя розставить крапочки над і.

Приготувала доля різні всім дороги,
А нам здавалась, долю творим ми.
І перед кожним з нас свої пороги,
Життя нас зводить, розлуча з людьми.

Поглянь на руку — доля написала,
Що має бути, що уже було.
В душі у нас така весна буяла,
Таке кохання в серденьку цвіло!

Земля моя, і праведна, і грішна,
Люблю тебе таку, яка ти є.
Життя бува і радісне й невтішне.
Спасибі долі, що воно в нас є.

Як вишитий рушник нам стеляться дороги.
Червона нитка чорну потягла.
І біль розлук, і радість, і тривоги
Усе нам доля і сповна дала.

І линуть дні. Чим далі, тим частіше
Душа летить до тих єдиних місць,
Де ти був рідний, самий найрідніший,
І вже сьогодні ти тут просто гість.

Таке природа чудо сотворила
На цій землі серед лісів і квіт.
Та в батьківських місцях незламна сила,
Що рве нам душу, тягне, як магніт.