Погане й добре — все колись минає,
Але, таки, навчає нас усе…
І слід в душі назавжди залишає,
Хоч час крізь довгі роки пронесе.
Бо добре все лишає світло й казку,
Яку завжди серденько береже,
Любов справдешню, мудрість, щирість, ласку…
І це не забувається уже.
А зло лишає осад й негативи,
Що роз’їдають душу, мов іржа…
Хоч ми давно ті спогади лишили,
Та все одно лишається межа,
Що не дає душі переступити
Й забути підлість, зраду, лють і зло…
Тож просто треба людям все простити,
Щоб навіть згадки в серці не було.
І хай живуть як є, самі собою,
Для нас їх вже нема і не було…
А ми підем дорогою ясною,
Де є любов і щастя, і тепло…
Бо треба у житті добро творити,
Ні, не для слави — для свого життя.
І чесно, світло, мудро в світі жити,
Без заздрощів, без зла й без каяття.