Який чарівний світ, земля прекрасна,
Тут стільки щастя, радості й краси.
Велике Сонце — зірка непогасна,
А навесні пташині голоси
І спів людей, і вітерцю пориви,
Усе співає і звучить усе.
А як шумлять весняні перші зливи!
А рокоти які гроза несе!
Струмок хлюпоче, хвилька набігає,
І джерельце дзвенить із-під верби.
Дзижчить, гуде комашка, що злітає,
І десь коротка нотка із журби…
А ось вже чути соловейка трелі,
Зозуля обізвалася в гаю.
Бугай загув з болота — встав з постелі!
І я усе це слухаю, стою.
Стою й радію, бо Земля — це диво!
Це казка наяву, що не кажи…
На ній би жити людям всім щасливо…
То ж бережи цю казку, бережи…