Думки в моїй рояться голові,
Як бджоли в вулику гудуть невпинно…
Думки постійні, тихі і живі…
У них лечу у синю даль, до сина.
У Бога нині захисту прошу
Для всіх синочків, що на полі бою,
Молюсь щоднини і про це пишу,
Й живу у серці з вірою святою.
Щоб ми, нарешті вже перемогли,
Бо ми війну в наш край не закликали.
З народами ми добрими були,
Всіх хлібом-сіллю завжди зустрічали.
А росіяни горе принесли,
Вбивають нас, міста громлять і села…
Клялися, що братами нам були,
Та от сьогодні днина не весела,
Бо в Україні в нас іде війна,
За що, скажіть, прийшли ви нас вбивати?
І кожен день трагедія сумна:
Нема людей, а то нема в них хати…
У когось вже майбутнього нема,
Душа, як пташка в небо полетіла…
Така у нас історія сумна,
Але ж людина жити як хотіла…
Прости нас, Боже, за гріхи усі,
Що скоїли свідомо й несвідомо,
Відкрий до правди стежечку в росі,
Яка нас приведе до свого дому,
До волі і до щастя приведе,
І будемо ми жити в вічнім мирі.
Не буде війн ніколи і ніде,
А люди будуть світлі, добрі, щирі.