Дивлюсь на світ і бачу всюди диво,
Природа наша справді — дивина.
У нас — чарівно, радісно, красиво
І лине в небо пісня голосна…
І думаю, а що крім цього треба
Людині, щоб щасливою була?
Бо ж гори є, ліси, поля і небо,
Багато квітів, сонця і тепла…
У кожного є їсти що і пити,
І можна до душі усе знайти…
То нащо Бога попри все гнівити,
Якщо до мрії можна просто йти.
Та щось змінилось… Й дуже недоречно…
Змінились цінності, які були.
І стало в світі якось небезпечно…
До чого це ми, люди, дожили,
Що людяності менше в світі стало,
І доброти, і щирості, й тепла…
Сердечності і ласки мало-мало…
А ще недавно в нас вона була…
Тож зупиніться, станьте на хвилину,
Людина ж тільки раз у світ прийшла…
Прошу, не загубіть в собі людину,
Тоді у світі стане менше зла.
А це усім нам просто необхідно,
Щоб жити в щасті на святій Землі.
Тому про душу думати потрібно,
Бо всі ми на одному кораблі…