Бо з нею українці в світі ми
В моїй душі неначе заштормило,
Там ураган і спокою нема.
В природі літо всіх чарує мило,
В моїй душі — метелиця, зима.
Бо як же так, що можна просто вбити,
Тендітну жінку, смілого борця…
Я розумію, можна не любити
Того, хто розтривожив вам серця,
Й до боротьби людей всіх закликає,
За правду й волю бій жорсткий веде…
Хто неспокійну душу й вдачу має
Й за покликом серденька свого йде…
І прагне розтлумачити, що мова —
Це те, що нам Земля свята дала.
І що вона в нас щира, світанкова,
У ній багато світла і тепла!
І, що її ми маємо любити,
Бо з нею українці в світі ми!
Без мови наш народ не буде жити
Й не буде у повазі між людьми.
То що, за це потрібно убивати?
За власну думку й праведні слова?
Ви українців хочете злякати…
Але душа в нас світла і жива
І прагне волі, правди і свободи,
Й не зупинити кулями її.
Бо українці, як і всі народи!
Пісні у нас і звичаї свої,
І рідна мова, і людські таланти,
Й ми задніми ніколи не були,
В нас науковці є і музиканти,
З прогресом завжди ми у ногу йшли.
Й не меншовартісні ми — добрі люди,
Й дитинною душа завжди була.
Свою любов несемо ми повсюди,
Щоб стало більше щастя і тепла