У нас війна… Загублені життя,
Міста і села — це одна руїна.
У когось вже немає майбуття,
В сльозах, у горі нині Україна.
А в нас і зброї власної нема,
Й нема заводів, щоб її робили…
І всі це знають, та усе дарма…
Здаєм міста, бо втримати не сила…
А все чому? Бо крали, як могли!
«Прихватизацію» ж як влаштували!
Мужі при владі гарно зажили,
Бо що куди приткнути добре знали.
І знали, що у край прийде війна,
Тож путь для ворога самі й проклали.
Бо в їхніх душах підлість лиш одна,
Тому усі стежки розмінували,
Тож орк не забарився — от і все,
Свій бал страшний орда тепер справляє.
Смерть похоронки матерям несе…
Вся Україна плаче і ридає.
А влада і не журиться про те,
Так легко й далі краде-розкрадає.
Вона знайшла те місце золоте,
Де їй ніхто й ніяк не заважає.
Вже десять років, як війна іде,
Тож можна вже всього набудувати!
А в нас нема нічого і ніде,
Нам краще між людьми жебракувати!