О! Скільки ж треба ненависті мати,
Щоб йти війною у чужі краї,
Дітей маленьких уві сні вбивати,
Й оспівувати «подвиги» свої.
Які ж серця жорстокі треба мати,
Щоб руйнувати місто і село,
Таку красиву землю плюндрувати,
Щоб вже на ній нічого не жило…
Хіба людьми вас можна називати
Після біди, що ви нам принесли?
Яка ж на світ вас народила мати?
В якому світі ви усі жили?
Ви нелюди, убивці окаянні —
Ви це клеймо несете на собі.
Недолюдки і виродки погані…
Тож щастя не буває на біді.
Бо на біді лиш горе проростає
Й до вас це все повернеться, таки…
Бо бумеранг завжди назад вертає,
Запам’ятайте, кляті бандюки.