Надія Красоткіна

На грушку глянула в вікно,
А там листочків вже немає.
А ще ж були не так давно…
Та вітер вже з вишень зриває
І з яблунь, слив… Й кудись несе
Та все довкола застеляє.
Тож в килимах тепер усе,
І осінь вже по них ступає.
І я по килимах іду,
Хоч стало вже не так красиво!
Та втіху й радість я знайду —
В усьому є казкове диво!
Холодний вітер рве гілля
І листя всюди розкидає.
Без квітів вже тепер поля,
А в небі синь не проглядає.
Бо це вже листопад іде,
А в нім завжди така погода…
Він до зими цей світ веде
І буде холодно… А шкода…