О! Боже мій, спини війну, благаю!
Вона в наш дім біду і смерть несе.
Вже стільки крові розлилось у краю,
Що маками заквітчане усе.
Вони цвітуть по стежці і у полі…
Вже й з неба видно, що червоне все.
За квіточками — українські долі…
І душі людські в синяву несе,
Де завжди спокій і блаженство, й тиша,
Та щастя, радість, чарівні пісні…
Тепер їм вітер гарні вірші пише,
Час втратив лік, а мрії є? Чи ні?
А всім же на Землі хотілось жити,
Де сонце, квіти, потічки стрімкі.
Усім кортіло мріяти, любити,
Співати у житті пісні дзвінкі.