Я згадую, як же сичали всі,
Як я про рідну мову щось писала.
Що нею розмовляють дідусі
Й баби в селі… Й чого це я пристала?
Та згодом попустило… Й почали
Погоджуватись деколи зі мною.
Й престиж для мови трохи підняли,
Й пішла вона нерівною ходою.
А як їй, українській, рівно йти,
Як рідну мову просто зневажали?
Як і колись, хотіли затовкти,
Щоб нею діточки не розмовляли.
Хотіли знищити в своїм краю,
Щоб зникла наша мова пелюсткова.
А я за неї всім життям стою —
Вона ж як мати, рідна, світанкова…
Нарешті і Закон вже прийняли,
Щоб українська в нас запанувала.
Та вороженьки роги підняли,
І знов для нас страшна біда настала.
Бо лізе гидь, з усіх щілин повзе
І сіє розбрат між людьми невпинно.
Від тупості своєї щось верзе
Й знущається над нами щохвилинно…
Несе для українців щось чуже,
Нам не властиве чужорідне слово…
Ми змовчимо? О, людоньки, невже?
Тож захистімо українську мову!
Бо з нею ми народ були і є!
Ми нація нескорена й єдина.
Борімось, українці, за своє.
Бо буде мова — буде й Україна!