Якщо людина забагато має,
То думає, що буде так завжди.
І світ навколо майже не сприймає,
Не бачить горя людського й біди.
Про себе дуже думає високо,
Гординя навіть груди розпира.
Для неї інші, мов трава осока,
Чи так, як пес, що вискочив з двора.
Вона ж все має! Інші — то не люди,
Не вміють і не можуть мати все…
Отямсь, людино, так не завжди буде.
Тебе ще може в прірву занесе…
Ще будеш плакати та помочі просити,
Окраєць хліба щоб тобі дали.
На цій землі по-людськи треба жити.
То ж поки добре, доленьку не зли.
А будь людиною, до інших прислухайся,
Допомагай чим можеш і завжди.
Відкинь гординю і не зазнавайся,
Щоб хтось підтримав у часи біди.