Були часи щасливі, навіть дуже,
Учились діти, все у нас було.
І ми були до світу небайдужі,
Світило в душах сонечко й цвіло.
Та якось різко все мінятись стало,
Ми збайдужіли до людей усі.
Всього усім зробилось раптом мало
Й не радували ранки у росі…
Й краса земна уже не милувала,
А тільки гроші душу розп’яли…
І якось радість на душі пропала,
Й шляхи нас не туди всіх повели.
І зло розквітло, як будяк крислато,
І заздрість виросла у небеса.
І на душі пропали радість й свято
Й затьмарилася чарівна краса.
Та от війна усіх нас стрепехнула,
Ми лиш тоді прокинулись від сну.
Дай, Бог, щоб вже скоріш вона минула
Й ми мали перемогу осяйну.
Тоді по-іншому почнемо жити
Й не так уже, як до війни жили.
І будемо по-справжньому цінити
Життя своє, яке батьки дали.