Раніше в гості просто так ходили,
Як проситься душа — не по дзвінку.
Горішки, як гостинець, в дім носили
Або насіння гарбузове у кульку.
Прийшли провідати й погомоніти,
Якусь комусь розкрити таїну.
Чи просто посидіти й відпочити
У спокої і в тиші мить одну.
Було в ціні звичайне спілкування,
Відвідини людини в тишині.
Й піти кудись завжди було бажання.
Чогось на думку це прийшло мені…
Бо вже не так тепер у світі стало
І спілкування втратило ціну.
Життя тепер усіх нас роз’єднало
І ми забули істину одну,
Що людям у житті потрібні люди,
Твоя потрібність поки ще жива.
Хоч є багато різного повсюди,
Та де знайти цілющі ті слова,
Що краще ліків, бо дають наснагу,
І піднімають на легке крило.
Тож відчуваєш людяність, повагу.
Так це було… Колись давно було…