Було дитинство ситцеве та щире,
Не мали ми і модного взуття…
Але жили всі в радості і в мирі
І радістю було саме життя,
Бо ми уміли усьому радіти,
І книжці, й ляльці, класикам в дворі.
Нам усміхались і дерева, й квіти,
Нас дивували хмарки угорі.
І ми хотіли все на світі знати
Про Місяць, зорі і про небеса…
Любили ми завжди книжки читати,
Нас хвилювали ніжність і краса.
Хотілось нам нові пісні співати,
По-правді ми й по-щирості жили.
На стежці часом вчились малювати
Й, повірте, ми щасливими були…
Не часто і смаколики вживали,
А з цукром хліб — найбільша смакота!
Та щире сонце у душі ми мали,
А в серденьку малому — доброта.
Хоч не були усі ми ідеальні,
Та якось менше ми носили зла…
Колись щасливі, а колись печальні,
Було багато співчуття й тепла…
Тож прагнули усім допомагати,
Нікого не лишити у біді…
Й хотіли дуже совість чисту мати,
Бо як нема сумління… Що тоді?
Та час пройшов, змінив пріоритети,
Разюче все змінилося в житті —
В усіх один від одного секрети,
Слова одні, щось інше на меті…
Є заздрість, зло, а щирості немає,
Багатство є, а в серденьку зима…
І щиро вже ніхто не співчуває…
І ситі всі, а доброти нема…