Було життя, житами колосилось,
Трояндами і маками цвіло.
Та обірвалось, жити ж як хотілось…
У синє небо тихо попливло.
О! Як же вільно в небесах літалось!
Там стільки волі, та життя нема.
Думки на стежку рідну повертались,
Але стежки засипала зима.
І вже слідів на стежці не лишилось,
Усі їх змила весняна вода.
Їх перша зустріч дівчині приснилась,
Та розлучила їх війна й біда…
А їх потомство вже не народилось,
Тож не продовжать діточки життя.
Така вже доля, мабуть не судилось,
І до життя немає вороття.