Немає зараз і зими лихої,
Як то була колись, в ті давні дні.
Немає заметілі льодяної,
І не такі тепер звучать пісні.
Заметів аж під дах не намітає,
Й метелиці так часто не метуть.
Частенько взимку дощик накрапає,
І прокладає у полях вологу путь.
Там, де були стежки, стоять калюжі,
Бо ж і мороз тепер вряди-годи.
І більше вже нема такої стужі,
Хоч в одязі легкому взимку йди…
А от в дитинстві все було інакше,
Зима з морозом і сніги мели.
І ми спускалися б із гірки радше,
Ніж біля грубки у теплі були.
А як же ігор в нас було багато!
Ліпили дружно Бабу снігову…
Дітей, бувало, не загнати в хату,
Ми відчували зиму всі живу.
На ковзанах всі бігали охоче,
Спускалися на лижах із гори.
І на санках каталися до ночі,
Й на нас дивились зірочки згори…
Було цікаво, весело і гарно,
Усі чекали сніжної зими.
І не проходив жоден час намарно,
Придумували щось цікаве ми.
Було раніше, а тепер немає.
Бо навіть правнуки є в когось з нас…
Й зими такої більше не буває…
І трохи шкода… Не вернути час.