Надія Красоткіна

А—Я

Бути потрібним

Як здорово комусь потрібним бути
І знати, що живеш ти недарма.
Когось до серця міцно пригорнути,
Відчути — ти ніколи не сама.
Бо хтось прийде, щоб слово-два сказати,
Зігріє душу, радість принесе…
Тепло людське так добре відчувати,
Коли до тебе хтось його несе…
Та все початок і кінець свій має…
Колись і спокою від люду не було,
Та сонечко за обрій вже сідає
І зменшується світло і тепло…
Й твої слова вже не такі вагомі,
І, як баласт, тепер твоє життя…
І вже не зупиняються знайомі
Спитатися про самопочуття…
І трохи сумно, коли ти — не треба…
Бо навесні така ж рясна роса,
А над тобою — те ж чарівне небо,
Й повсюди, як колись, жива краса…
А ти вже інший… Що було — минає…
І молодість так швидко відпливла.
І лиш весна ще радість повертає,
Бо рясно квітами навколо розцвіла…