Чомусь моє люстерко постаріло…
Дивлюсь у нього й віри я не йму.
Волосся в мене зовсім побіліло,
А на обличчі зморшки… А чому?
В душі моїй пісні чарівні ллються,
Натхнення просто в небеса несе,
А солов’ї весною так сміються!
І радує мене й дивує геть усе.
Можливо люстро треба поміняти,
Чи викинути просто, бо старе…
Нове, можливо, зможе все владнати
І на обличчі борозни зітре?
Поглянула в нове… А там — те саме…
Та я печаль цю викину в траву!
І хоч літа несуть свою рекламу —
В душі я дуже молодо живу!