Я не боюся ворогів! Їх зневажаю!
Поваги в нас до нелюдів нема.
Не зброєю, я словом їх вбиваю,
І хоч не наповал, але дарма…
У слові все можливо передати:
І ненависть, й зневагу, геть усе!
Він думав будем квітами стрічати?
Та слово кулю теж свою несе
Й над ворогом наблизить перемогу,
Бо знищить волю й підлий дух його.
І перекриє всі його дороги.
Сюди прийшов з війною він чого?
В нас й слово — зброя! Завдає удару!
Тепер у слові згуртувались всі.
Й Росії завдали такого жару,
Немов би на криваві рани сіль.
І хай болить, пече несамовито,
До тями скоро Раша не прийде…
Трясе ще нині зброєю сердито,
А від занепаду не дінеться ніде.
Пишалася гординею даремно,
Хвалилась зброєю, та все — коту під хвіст!
Ми край свій захищаємо недремно,
У нас до волі незборимий хист!