В який страшний ми час живемо, люди,
Як проти нас іде страшна орда.
І що нас жде? Що з нами далі буде?
Луною в горах йде: «Біда, біда»…
Біда і смерть… Могло б цього й не бути,
Якби сусіди добрими були.
Якби до серця вміли пригорнути,
Назустріч один одному ішли,
Щоб турбуватись вміли і любити,
Добро й тепло в своїх серцях несли.
Могли б ми мирно й дуже гарно жити,
Якби сусіди людяні були.
А то ж їм серце заздрість роздирає,
Бо в українців гарно, скрізь краса.
Сорочку мати сину вишиває,
Руками й діти творять чудеса…
І в хаті чисто, хліб на рушникові,
А біля хати квіти і сади.
І діти ввічливі, співучі і чудові…
Й жили ми гарно, світло, без біди…
Та вічна заздрість оркам серце крає,
І не дає їм жити, от і все…
Тому на всіх росія нападає,
Загрозу і біду усім несе…