В якім буремнім світі ми живемо,
Які сьогодні в нас страшні часи…
Мов той листок по бистрині пливемо,
А навкруги зловіщі голоси…
Й куди несе потік — ніхто не знає,
Когось вже затягло на саме дно.
Хтось в мороці важезному зітхає,
А комусь навіть жити не дано,
Бо дім зруйновано у гарне свято,
І згасло все нараз, немов свіча.
А як до мрії хтось летів завзято…
Та враз від болю свого закричав
І згас… Не долетів, життя немає…
Бо зруйнувала все страшна війна.
І тихо вітер у журбі співає,
Летить по світу чарівна весна…
Вона не знає, що війна вирує,
Що гинуть люди, звірі і птахи…
Весна не знає, а летить, квітує,
Та не плетуть віночки дітлахи.
І не сміються, бо немає сміху,
Не граються і не ведуть пісні,
І не танцюють радісно на втіху…
Хоч дні стоять погожі і ясні.
Буремний світ… Що далі з нами буде?
Ніхто не знає й знати не дано…
І просять Бога миру добрі люди…
А майбуття, мов біле полотно…