Велике щастя, що весна розквітла,
Й я дожила до цвіту-дивини,
Що у природі стільки сонця, світла,
І хай в волоссі море сивини,
Та я її якось й не помічаю,
Бо скрізь краса, аж серце завмира.
І лине пісня солов’я із гаю,
Ще не прийшла прощатися пора.
Тому пишу, радію і співаю,
Милуюсь світом, як й колись було.
Я ще в душі гаряче сонце маю,
Тож роздаю і добрість, і тепло.
Любов несу і до людей, й до світу,
До квіточки, що справжня дивина.
Бо як це все казкове не любити?
Тож я закохана у світ сповна.
І Всесвіт цілий хочеться обняти,
Та кожну зірочку, що сяє в вишині.
Батькам спасибі за життя сказати
Й за щастя подароване мені.