Верба з гілок листочки поскидала
І вкрила ними річку й береги.
Вона ж і досі з листячком стояла,
Хоч всі дерева голі навкруги.
І попливли листочки за водою,
А інші на травичку прилягли.
Верба ж схилила гілля над рікою
Та все питала? «Ви ж куди? Куди?»
А листя попливло собі грайливо
В далекі далі, на свої путі.
На кожнім кроці у природі диво…
Отак буває і в людей в житті.
Були всі разом і жили щасливо,
Та розлетілись раптом хто куди…
Комусь всміхнулось щастя, наче диво.
Когось біда зустріла, як завжди....
Вітрець війнув і загойдались віти,
Немов за листям прагнули вони
Над рідною рікою полетіти…
Та полетіли у зимові сни…