Все холодніші вересневі ранки,
Густий туман над річкою пливе.
Трава блищить у срібному серпанку
І прагне до тепла усе живе.

Хоч вдень ще осінь нам тепло дарує,
Ще ваблять душу ніжні промінці.
Та ось водичка зранечку парує
І вже каштан холодний у руці…

Й роса така холодна, аж колюча,
І вітерець сердитий повіва.
То ж зміни у природі неминучі…
Вже не пружна — м’якесенька трава,

І листячко вже не таке зелене,
Частішають жовтаві кольори.
І сум осінній припада до мене,
І небо синьо дивиться згори…

Осінні ранки дивні і казкові,
А стільки в них безмежної краси…
І хоч холодні, але загадкові
І срібні від холодної роси…