А за вікном пухнастий сніг біліє,
Немов в дитинство світле вороття…
Душа туди так повернутись мріє,
Та не повернеш, бо таке життя…
Лиш спогади повернуть в дні минулі,
Де тато майстрував нам саночки,
А з снігу ми качали круглі кулі
І камінці вставляли в дірочки —
Для баби сніжної робили очі,
Й старе відро на голову тягли…
І так каталися та гралися до ночі,
Й до ранку, мабуть, гратися б могли…
Якби вечеряти не кликала матуся,
Та й спати дітям вже давно пора.
Тим спогадам хорошим усміхнуся,
Бо й досі в пам’яті весела гра.
Розваги й сміх, та радості багато.
В якому щасті ми тоді жили!
І кожен день нам був неначе свято,
Ми дітлахами в ті часи були.
Та й зараз я на перший сніг дивлюся
І квіткою душа моя цвіте.
Мов знову на санках з гори несуся,
Вертаючись в дитинство золоте…