Весна в такім п’янкім цвітінні,
Піснями сповнились гаї.
Сади чарівно-білопінні,
А на світанку — солов’ї!
Бентежать душу, не заснути,
П’є сонечко рясну росу.
Лиш серцем можна все збагнути:
І радість жити, і красу.
Душа летить в ясне світання
На крилах пісні навесні.
На хвилі музики й кохання
В світи безмежні і ясні.
Усе цвіте, дзвенить, співає,
Сміється, тужить день у день.
Радіє в щасті і зітхає,
Але не може без пісень.
Душа не може не співати —
В ній стільки сонця і тепла!
Вона його спішить роздати,
Щоб пісня на землі жила.
Щоб світла музика лунала
В чарівнім світі без кінця.
І щоб веселкою з’єднала
Усі серця, усі серця!
Бо той, чия душа співає,
Не може просто так прожить.
Поет свої вірші складає,
Струмочком музика дзвенить.
Затужить раптом, залоскоче
У темну нічку, в ясний день.
Вона злетіти в небо хоче,
Як музиканту без пісень?
Художник хоче у картині
Свою ясну любов вложить.
Бо необхідно це людині,
Якщо її душа летить.
Ах, як весна довкіл розквітла!
Все в щирій радості бринить.
Лети ж над краєм, пісне світла,
Співати будем — будем жить!