Весна чарівно квітами буяє,
Красиво стало, наче у раю.
Вона так любо Землю вишиває,
Мов дівчина сорочечку свою.
І розсипає скрізь такі узори,
Так добирає щиро кольори,
Тож ніжно-ніжно вбрала всі простори
Та на красу поглянула згори.
І усміхнулась, бо ж, таки, красиво!
Така гармонія повсюди на Землі.
Скрізь тихо й гарно — це насправді диво!
Усе у квітах, в травах і в теплі.
І закохались у красу первинну
Та вишивати стали і собі
Всі люди: квіточку-перлину
Та небеса чарівні голубі.
Й узори різні, ті, що серцю милі
На рушниках, на сорочках усі.
І стали люди прибавляти в силі,
Немов скупались у святій росі.
Така в нас вишивка, красива і багата,
Що сили і натхнення додає.
І нею вбрані діточки і хата,
Чоловіки й жінки і все, що є.