О, Боже! Скільки в світі цім краси!
Ні розумом, ні серцем не збагнути.
І чути скрізь пташині голоси,
А пахне як! Весну вже видно й чути…
То пташечки летять до нас в гаї,
А то дрібненько дощик накрапає.
Не скоро заспівають солов’ї,
А от з землі вже квітка визирає.
То мати-й-мачуха, як сонечко цвіте,
А то підсніжник радісно біліє
То сонце визирне з-за хмари золоте,
То небесами ніченька зоріє.
Краса безмежна в небі й на землі!
Я дивуватись просто не встигаю…
Бо стільки різних квітів на землі,
А в небі зір — їм ні кінця, ні краю…
А тут весна до нас спішить, не йде,
Любов’ю щиро серце огортає.
А суму просто вже нема ніде,
Бо вся земля від щастя зацвітає.