Нелегко перемога нам дається,
Вся Україна зараз у вогні…
А ворог знищує мій край й сміється,
Та ми здобудем перемогу у борні!
Бо ми — народ, що завжди прагне волі,
І доброта у нашім серці є.
Ми засівати хліб хотіли в полі,
Та сіяти нам ворог не дає…
Він нищить все: міста і села, й поле
І розкидає міни на поля…
Він знищує дотла усе довкола
І стогне тяжко зболена земля.
І плачуть діти, що осиротіли,
І плачуть мами — їх дітей нема…
Їх бачити щасливими хотіли,
Але для них вже вічність і пітьма.
А ми у світі всіх любили щиро,
Й на гарнім рушникові хліб несли…
І понад все хотіли щастя й миру,
Й відкриті та довірливі були…
І друзів щиро квітами стрічали
І радісно садили за столи…
Російські ж орки нам ножі встромляли
У саме серце, підло, як могли.
І посміхались радісно при цьому,
Бо мріяли нас знищити завжди…
Не дай вам, Боже, бачити нікому
Знущань нелюдських підлої орди.
Але Росії буде не до сміху,
Бо з нами Бог і цілий світ встає!
Вбивали ж ви людей, собі на втіху…
І скажете, що людяність в вас є?
Ви нелюди, до вас нема поваги,
Весь світ вже розуміє хто ви є…
Немає й у війні в вас переваги
І всі ви ще одержите своє…