Вже вік такий… Тож почала старіти…
Ні не душею! Тіло вже не те…
Вже рух не той. Нема й чому радіти,
Життя здається зовсім непросте.
Та ще війна, неначе кара божа,
Довкіл біда, пожежі, люте зло…
Це апокаліпсис? Щось дуже схоже…
Живим чи мертвим нині повезло?
Не знаю я. Живу, поки живеться.
Й пишу про все, що є у цім житті…
Провідую усіх, як заманеться,
Несповідимі в нас земні путі.
Сьогодні ти живеш, комусь ще треба
Й тобі потрібні всі, як не крути.
А завтра вже душа злетить до неба…
За неї помолись на всі кути…
Таке життя. Не всім дано старіти,
Хтось молодим пішов у небуття.
Тому прожити треба мудро вміти,
Щоб казкою здавалося життя.
Хоча і в казці теж біда повсюди,
Але її там можна обійти.
Тому казки так дуже люблять люди,
Там можна вічну молодість знайти…
А у житті доводиться старіти
І в молодість немає вороття.
Та в дійсності ще цікавіше жити,
Таке от наше непросте життя.