Вже день відходить, сонечко сідає,
Надворі гарно, тепло, тишина.
І надвечір’я землю пригортає,
Щоб налюбитися, набутися сповна.
Бо скоро ніч розсипле срібні зорі,
Накриє чорним простирадлом все.
І лише вільний вітер на просторі
На буйних крилах пісню понесе,
Зимову пісню… І сніжком завіє,
Й морозом хоч маленьким припече…
Он хмара вже дрібні крупинки сіє,
Хоч небо всюди наче й чисте ще…
А надвечір’я землю пригортає,
І шепче поетичні їй слова…
Так романтично не завжди буває,
Та це природа і вона жива…