Надія Красоткіна

Вже ластівки у небі не дзвенять,
Все кинули, у вирій полетіли…
Дерева всі стривожено шумлять
Чи може теж за ними вслід хотіли?

А небо дощиком за ними пролилось,
Щоб доброю була у них дорога.
І сумно, та тривожно стало щось…
Бо скоро осінь прийде до порога.

Та поки серпень з щедрістю й теплом
Стоїть в дворі і радість всім дарує.
Тож до людей вертається добром —
Високо працю він людську цінує.

У небі синява і білих хмар політ,
Багато сонця, радості і світла.
Захоплююсь… Такий чарівний світ!
А від тепла душа моя розквітла.