Вже осінь добігає до кінця,
Дощем хлюпоче, вітерцем повіє.
І щось своє несе в людські серця,
Та все ж дає в житті якусь надію.
Бо поки здатен бачити це все,
Захоплюватись, чути, сумувати,
То ще тебе життя у світ несе,
Бо ти усе це можеш відчувати.
А значить ще живеш. Радій всьому:
І бурі, й зливам, вітрові, що виє,
І хмурості, і сонцю, і тому,
Що дощ дрібненький з неба сіє й сіє…
А ще тому, що квіти доцвіли,
Вони нам душу гарно звеселяли.
Хоч їх нема, але ж вони були!
Вони надію нам в серця вселяли…
Спасибі їм і осені за те,
Що нам вона все ж дарувала мрії
І сонечко, і листя золоте,
І спонукала до якоїсь дії…