Вже пізня осінь, а повсюди — казка!
У небі синьо, квіти і тепло.
А від Землі струмить любов і ласка,
Чарівніше і бути не могло!
Яка краса навколо первозданна!
І в тій вербі, що стала золота,
І в квіточці, що чепурна і славна,
І в цій порі, що дуже непроста…
Навколо тиша, хмарки ледь помітні,
Високо пропливають, а куди?
А квіти дивовижні і привітні,
Цвітуть собі, не знаючи біди…
Бо ще мороз до нас не заглядає,
То ж ночі теплі, просто дивина.
І кожна квітка радістю палає,
Життю радіє щиро і сповна.
І я радію — всюди так красиво!
Й не думаєш, що ти живеш в раю.
Хоч осінь пізня, та навколо — диво!
Краса чарівна у моїм краю!