Ви на красу осінню подивіться,
Тут все в гармонії і зайвого ніде…
До осені душею доторкніться,
Хай вас вона стежинкою веде
В безмежне поле, де духмяні трави,
Де квіти ніжаться в останньому теплі.
А вітерець там пробігає жваво,
Мов прихистку шукає на землі.
Або у ліс хай поведе стежина,
Там затишок і шепіт в вишині.
За щастя там проведена година,
Народжуються думи чарівні…
Гостинна осінь вам усе покаже,
І подарує справжню дивину…
Та килимами світлими проляже,
І зеведе у казку чарівну.
А коли дощ застукотить в віконце,
То теж чудово, бо надія є.
Що потім вийде світле й тепле сонце
І принесе щось кожному своє.
Краса осіння — неймовірне диво!
Вона приваблива, чудова і п’янка.
І спонукає жити всіх щасливо…
Тож в осінь кличе стежечка в’юнка.