Любов — це дуже світле почуття,
А вседозволеність — то є паскудство.
Любов дає нам силу і життя,
А вседозволеність — то є облудство.
Облуда ця розбещеність зростить,
Людей без мрії і без сили-волі…
Вони ж привикли мати все за мить,
Але життя — це не стежинка в полі.
Життя складне і важко в нім усе:
Знайти себе, приборкати, терпіти,
А іноді воно, як кінь несе…
Та й після цього якось треба жити.
То ж до дітей з любов’ю треба йти,
Виховувати в строгості і в честі,
Щоб вміли в нім вони себе знайти
На кожному життєвім перехресті.
Щоб знали працю, добрими були,
Уміли вчитись і допомагати.
Любов, як сонце, у серцях несли,
Людей усіх уміли поважати.
То ж ласка, мудрість і любов свята
Дитину може доброю зростити.
А мудра мати — словом пригорта,
Дитину учить з добротою жити.
Бо лиш любов виховує дитя
І строгість, доброта та дисципліна.
Розумною тоді піде в життя
І мудрою та доброю дитина.
А вседозволеність? Кого вона зростить?
Розбещену, безвольну і убогу…
І як такій дитині в світі жить?
І як тоді знайти свою дорогу?