Вогонь, вода, війна — яке це лихо…
Й це все нараз обрушилось на нас…
А ми жили спокійно, мирно й тихо,
Та раптом в край прийшов недобрий час.
Від вибухів усе навкруг палає,
Згорає місто і село ущерть…
А то вода навколо все змиває,
Свій бал справляє ненаситна Смерть…
У нас війна і всюди рвані рани,
Земля від вибухів уся дрижить…
В верхів’ї сосон плачуть десь органи
За тими, що хотіли в світі жить…
Бо всім же хочеться в красі земній пожити,
Серед чарівних, дивовижних квіт.
Всім хочеться співати і любити
Й у мрії на крилі летіти в світ…
І мирне сонце вранці зустрічати,
І чарівний прожити в щасті день…
Росу краплисту на траві збивати
Й співати ще неспівних пісень…
Але війна в людей усе забрала:
Кохання, радість, долю, світлу мить…
Натомість горе і біду послала…
Забрала головне — це щастя жить…