А скло віконне в крапельках дощу
Виблискує у світлі так красиво…
А я дивлюся у вікно й мовчу,
Бо на віконці блискітки, мов диво,
Що зачаровують, виспівують своє,
Малюють щось на склі під ліхтарями.
І магія у тому диві є,
Що має силу чарівну над нами.
Бо гарно ж як, мов казка чарівна!
Осіння нічка дощиком заграла…
Та зараз всюди в нас гримить війна
Й життя чиєсь ракета обірвала
У дану мить. І вже когось нема,
А мрія розгубилася й упала…
Хотіла підлетіти, та дарма…
Тут смерть людині крила обламала.
І згасла мрія, а була ж яка!
Вона когось вже ставила на крила.
Така чарівна, світла і легка,
Й людина до зірок уже летіла.
Та не судилось… Обірвалось все,
Вона ніколи не злетить у небо…
Ті мрії нічка тихо понесе…
Нема людини — мрії їй не треба…