Себе ми заспокоюємо все,
То квітами, що вже позацвітали,
Чи мрією, яка любов несе,
Та хмарками, що ось понабігали,
То майбуттям, що ще колись прийде,
Чи книжкою, що затишок дарує.
А спокою не маємо ніде,
Бо в нас війна іде, летить, вирує…
Та треба заспокоїти себе,
Бо всім сьогодні дуже важко жити.
Тож поглядаймо в небо голубе,
Щоб вірити, надіятись, любити…
Несімо в світ свою любов, слова
Найкращі в світі і такі потрібні.
І відкриваймо для душі дива,
Вслухаймося у голосочки срібні,
Що нам усім несе п’янка весна,
Й дарує радість, свіжість первоцвіту.
Вона така чарівна, запашна
І вже не йде, вона летить по світу!