Найбільше хочеться уваги і любові,
І дотик теплих рук… Тепло душі…
Підтримка, ніжність, доброта у слові…
Тож відштовхнути зразу не спіши,
Бо ти не знаєш, як буває важко,
Тим зраненим, контуженим в бою…
Як серце рветься із грудей, мов пташка,
Бо хлопці молодість там віддали свою,
А зараз ні попереду, ні ззаду…
Здоров’я, сили й радості нема…
Лиш бій пригадує, а часом зраду,
А замість мрії і майбутнього — пітьма…
Ну, а вони ж країну захищали,
Життя людей у рідному краю…
Та раптом в вир війни страшний попали
Й поранення одержали в бою…
Тому до хлопців проявіть увагу
І співчуття, й любов свою, тепло…
І покажіть не зверхність, а повагу…
Щоб на душі їм затишно було.
Їм так нелегко, туга серце крає,
Вони каліки, а були ж які!
І спогад часто у душі спливає,
Коли вони і сильні, і меткі
Дівчат коханих на руках носили,
В футбол ганяли, брали висоту…
А зараз ніг нема, немає сили…
Й задачку не рішити їм просту…
Тому уважні й мудрі будьте, люди,
Вони ж за нас у бій страшний ішли!
Хай ваше серце щирим, добрим буде —
Ці воїни найкращими були.
Бо не ховались, край свій рятували,
А доля з ними добра не була…
Вони над нами небо захищали…
Тож приділіть їм максимум тепла.