Виходиш в двір — тебе стрічають квіти:
Троянди і гвоздики — все цвіте!
Тож як твоєму серцю не радіти,
Як все привабливе і непросте…
І ти милуєшся чарівною красою,
Бо скільки форм і кольорів в них є!
Ідеш між квітів стежкою в’юнкою
І згадуєш усе життя своє.
Бо з самого дитинства — всюди квіти:
Що мама їх садила й польові…
І я уміла цій красі радіти,
Бо квіти і чарівні, і живі…
Я їх стрічала в лісі і у полі:
Незвичні й надзвичайні, чарівні!
Вони супутники моєї долі,
Завжди були зі мною день при дні…
Колись віночки я із квіт сплітала,
Тоді я в них принцесою була!
А ще найближчим людям дарувала,
Щоб стало більше щастя і тепла,
Бо квіти — це краса і справжнє диво!
Їх люблять і дорослі, і малі.
Як квіти є, то дуже скрізь красиво —
Вони окраса нашої Землі!